Упрощенная HTML-версия
70
і овочевих культур. Результатом роботи з
став запропонований К.Г. Бельтюковою метод боротьби з
внутрішньою зараженістю гомозом насіння бавовни [96].
У подальшому ідеї академіка М.Г. Холодного та інших видатних
учених були підтверджені у працях багатьох послідовників ‒ Г.О. Санадзе,
Д.Дж. Персидського, С.А. Уайльда, Г.В. Поруцького, Г.О. Часовенної та
багатьох інших. Таким чином, алелопатія як самостійний науковий напрям
ствердилася на початку 60-х років минулого століття.
Удосконалення алелопатичних методів дослідження і взаємозв'язок
алелопатії з фітоценологією, ґрунтознавством, мікробіологією тощо.
Очоливши в 1965 р. ЦРБС АН УРСР, А.М. Гродзинський додав імпульсу
розвитку в теоретичному й експериментальному аспекті новому науковому
напрямові фізіології рослин ‒ алелопатії, вбачаючи її призначення у
вирішенні глобальних проблем сьогодення. Природна спостережливість,
кмітливість, величезна допитливість та енциклопедичні знання сприяли
аналітичному аналізу тих явищ, які він помічав у природних угрупованнях
рослин у заповідниках, лісових і лучних фітоценозах, в агрофітоценозах,
закритих екосистемах [81, с. 97]. Академік А.М. Гродзинський уперше
обґрунтував такі поняття, як алелопатична активність, толерантність, розробив
принципову нову схему алелопатії, розкрив регуляторну роль ФАР виділень у
взаємовідносинах біоти в процесах рівноваги, її стійкості та зміни рослинності
в біогеоценозах. Учений розробив механізми взаємного впливу рослин –
кореневі виділення, леткі екзометаболіти, фітонциди, кореневі рештки, а
також гетеротрофні організми, що розглядаються через призму екологічних
факторів [97–98]. Показово, що А.М. Гродзинський був і залишається
єдиним в історії НАН дійсним членом за напрямом «фізіологія рослин»,
якщо не брати до уваги той факт, що в 1921 р. академіком за двома
напрямами ‒ «ботаніка»та«фізіологія»булообраноЄ.П.Вотчала [40, с. 88].
Наукові дослідження, що проводилися у ЦРБС АН УРСР,
охоплювали широке коло проблем, свідченням чого є розробка десятьох