Упрощенная HTML-версия
66
потрапляли в ґрунт, тобто вони розширили обсяг речовин, які беруть участь в
алелопатії, і вперше висловили припущення, що одним із головних чинників
у хімічній взаємодії є речовини фенольної природи. Б. Радемахер вивчав
хімічну взаємодію культурних рослин і бур’янів. Разом із Х. Бернером він
запропонував метод циркуляційних культур для вивчення взаємовпливу
через кореневі виділення. Г.Ф. Лінскенс і Р. Кнаппа з’ясовували роль
хімічної взаємодії у природних фітоценозах щодо виділення коренями і
листками цукрів і амінокислот, впливу різних виділень та екстрактів на ріст
рослин. Цікаві результати було одержано Р. Кікутом та його
співробітниками, які встановили, що корені гусятника (
Eragrostis curvula
Ness.) виділяють пірокатехін. Останній впливає на розвиток шкідливих
нематод, а також може діяти алелопатично. Важливе значення для алелопатії
мали роботи В. Флайга та його співробітників, що досліджували розкладання
органічних речовин у ґрунті й утворення гумусоподібних ФАР. Цікавий
огляд літератури з питання ролі ФАР ґрунту і великий експериментальний
матеріал виклав у своїй дисертації А. Клоке.
У Франції хімічну взаємодію рослин досліджували геоботаніки
Л. Гюйо, І. Бекер, М. Массно, Ж. Монтегю, Ж. Дельйойль, Н. Сезар, Р. Сезар
та ін. Цінність їхніх праць полягає в тому, що вони підготовані за
результатами експериментів стосовно природних ценозів. Поглиблені
дослідження хімічної взаємодії пирію повзучого з пшеницею, житом та
іншими рослинами, а також культурних рослин у мішаних посівах проводили
З. Лаштувка, З. Мінарж та їхні співробітники (м. Брно, 1961, 1965, 1966, 1968,
1970). Вони встановили вплив пирію на анатомію пшениці, висловили
припущення про непряму алелопатію, тобто про вплив однієї рослини на
іншу через виділення супутньої мікрофлори тощо [2, с. 14‒16].
У другій половині XX ст. вчені почали більш активно досліджувати
складні взаємовідносини між культурами при спільному вирощуванні, що
якнайкраще характеризує наукову і практичну актуальність вирішення цієї
проблеми. Після публікацій монографій С.І. Чорнобривенка «Биологическая