Упрощенная HTML-версия
186
алелопатію як окремого наукового напряму (кінець XIX – початок XX ст.);
4) вдосконалення алелопатичних методів дослідження і взаємозвʼязок
алелопатії з фітоценологією, ґрунтознавством, мікробіологією тощо (друга
половина XX ст. – і дотепер).
Визначено, що розвиток суміжних наук (фітоценологія, ґрунтознавство,
мікробіологія тощо) та їх взаємозвʼязок з алелопатією, очільником якої був
академік А.М. Гродзинський, значною мірою сприяло вдосконаленню
алелопатичних методів та виникненню різних алелопатичних напрямів
дослідження. Л.Д. Юрчак продовжила втілення наукових ідей учителя та
зробила вагомий внесок у розвиток вчення про хімічну взаємодію рослин,
вбачаючи її перспективи у системно-комплексному використанні
сидеральних властивостей ароматичних рослин при вирішенні практичних
проблем (підвищення родючості ґрунтів, біологічний захист рослин,
збереження і збагачення біологічного різноманіття, взаємовідносини
культурних рослин, бур’янів, мікроорганізмів, проблеми екологічної
фізіології, біохімії тощо) та розширенні біорізноманіття на основі
покращання фітосанітарного стану агрофітоценозів.
3. На підставі проаналізованих біографічних відомостей про
Л.Д. Юрчак з’ясовано чинники, що вплинули на формування особистих
орієнтирів та програму творчих пошуків: родинні пріоритети із
спрямованістю на отримання вищої освіти; спілкування із видатними
вченими-викладачами
Київського
державного
університету
імені Т.Г. Шевченка, академічним оточенням Інституту ботаніки АН УРСР, а
також набуті знання позитивно вплинули на формування наукового
світогляду
вченої.
Сумісна
співпраця
з
академіком
АН
УРСР А.М. Гродзинським остаточно сформувала наукові уподобання
Л.Д. Юрчак.
4. На основі опрацьованих різнопланових документальних джерел
запропоновано періодизацію життєвого та творчого шляху Л.Д. Юрчак, що
дало змогу відслідкувати та всебічно розкрити найважливіші події у її житті,