Упрощенная HTML-версия
118
жовтого, 11 – білого і 3 сорти люпину вузьколистого. Біокліматичний
потенціал природних зон Полісся і Лісостепу України, де переважно
культивують люпини, дає можливість цілком успішно реалізовувати їхню
потенціальну продуктивність. Багато господарств отримують 1,8–2 т зерна
або 40–60 т/га зеленої маси люпину жовтого і 4–5 т – зерна люпину білого.
При цьому технологія вирощування люпину порівняно з іншими культурами
менш витратна [167].
Нові перспективи у використанні люпинів пов’язані зі створенням
сортів, зерно яких можна використовувати для харчування людини. У ННЦ
«Інститут землеробства НААН України» створено сорти люпину білого
«Пищевой» (1987), «Володимир» (1998) та «Диета» (2004), придатні для
приготування їстівних продуктів [173, с. 235]. Вирощування люпинів може
відчутно допомогти в підвищенні родючості ґрунтів. Ця рослина виявляє
високу азотфіксуючу дію, добре впливає на родючість земель. У результаті
взаємно корисного симбіозу люпину з бульбочковими бактеріями кожний
гектар під цією культурою накопичує 40–50 т органіки, в якій міститься 200–
250 кг азоту. Заорювання на добриво зеленої маси люпину майже рівноцінне
внесенню у ґрунт гною.
При перегниванні люпину в результаті життєдіяльності мікрофлори у
ґрунт потрапляє велика кількість сполук різноманітної хімічної природи з
високоактивними фізіологічними властивостями. Але, незважаючи на
давність використання сидератів, теоретичний бік цього питання мало
вивчений. Чисельні роботи вітчизняних та іноземних учених присвячені,
насамперед, дослідженню агротехнічних питань вирощування люпину на
зелене добриво. Мікробіологічні процеси при мінералізації люпину
досліджено недостатньо, а ФАР, що утворюються при перегниванні зеленого
добрива у ґрунті, до 60-х років XX ст. взагалі не вивчали [174].
Означену проблему почали вивчати і ставити досліди в лабораторії
відділу екології та фізіології рослин ЦРБС АН УРСР під керівництвом
А.М. Гродзинського. Важливу частину цієї роботи було доручено