Упрощенная HTML-версия
98
науково-тематичних планів, упорядкування експериментальних баз
інститутів і дослідних станцій, опрацювання положень про установи,
укомплектування керівним складом та ін. З метою активізації процесу
налагодження діяльності мережі науково-дослідних установ здійснено їх
закріплення за ґрунтово-кліматичними зонами УРСР, переведено на
фінансування з місцевого бюджету на республіканський, у Секторі науково-
дослідних установ створено Інспекторську групу з висококваліфікованих
співробітників та ін. Проте важке матеріальне становище повоєнного часу,
відсутність достатньої кількості наукових кадрів, а найголовніше – різне
відомче підпорядкування установ, призводили до наявності численних
недоліків у діяльності мережі. О.Т. Калачиков популяризує наукові розробки
через засоби масової інформації, зокрема читає радіолекції з різних питань.
Друкує авторські роботи як історик вітчизняного ґрунтознавства й агрономії,
узагальнюючі праці щодо організації науково-дослідної роботи в УРСР.
Четвертий
період
(1950–1972)
виокремився
завершенням
чиновницької кар’єри і переходом у 1953 р. на постійну науково-педагогічну
роботу в Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка. Учений
активно займається освітньою підготовкою майбутніх фахівців з
ґрунтознавства, друкує історичні праці про видатних учених, досліджує
проблеми економічної родючості ґрунтів Української РСР як синтезу
природної й ефективної родючості ґрунту та як джерела нових резервів
збільшення виходу сільськогосподарської продукції. В узагальнюючих
працях О.Т.Калачиков розкриває передвоєнний стан мережі науково-
дослідних установ НКЗС УРСР, їхні основні напрацювання, відновлення
роботи установ після війни, а також головні проблеми, які потребували
швидкого вирішення або усунення недоліків. До наукової спадщини вченого
належить серія історико-біографічних статей, присвячених видатним ученим:
А.Т. Болотову,
В.Р. Вільямсу,
В.В. Докучаєву,
О.О. Ізмаїльському,
Д.І. Менделєєву, І.В. Мічуріну, Д.М. Прянішнікову, О.В. Совєтову.