Упрощенная HTML-версия
101
кількість у гної та мінеральних добривах. Також коротко охарактеризував
азотні мінеральні добрива (сірчанокислий амоній, чилійську і кальцієву
селітри), фосфорні мінеральні добрива (суперфосфат, томасівка, фосфорне
борошно), калійні (попіл, калійна сіль та каїніт), вапняні (вапно і гіпс).
Дослідник навів приклади розрахунку кількості мінеральних добрив на
гектар площі. Середня кількість гною у природно-кліматичних зонах УСРР
різна, зокрема за даними 1928 р. в Лісостепу 7,3 т/га, Степу – 4,3 та в
середньому по країні – 5,8 т/га [124, с. 7].
Упродовж травня 1932 – червня 1934 р. О.Т. Калачиков працював на
посаді завідувача лабораторії агрохімії і ґрунтознавства у Всесоюзному НДІ
Південного плодово-ягідного господарства у Києві (нині – Інститут
садівництва НААН) [126, арк. 5]. Інститут об’єднував роботу мережі
зональних станцій – Мелітопольської, Кримської, Сочинської, Закавказької,
Астраханської, Дагестанської та Мліївської дослідної станції [127, с. 255].
Специфічні умови розвитку плодово-ягідних культур, зокрема довготривалий
ріст рослини на одному й тому ж місці та розвинена коренева система,
потребували застосування добрив.
Однобічне вбирання насадженнями основних поживних речовин з
ґрунту певною мірою компенсувалося можливістю розвиненої кореневої
системи повністю використовувати поживні речовини не лише ґрунту але і
добрив. Проте, як зазначав О.Т. Калачиков, засвоювальна здатність кореневої
системи плодових культур у певні періоди розвитку не завжди
забезпечується наявністю у ґрунті достатньої кількості поживних речовин в
засвоюваній формі. Саме в такі періоди розвитку рослини потребують
внесення добрив. За попередніми результатами проведених дослідів на
Мліївській дослідній станції щодо застосування добрив у молодих садах при
глибокому внесенні (до 50 м) було встановлено збільшення пагонів до 35 % у
сливи і 20 відсотків у вишні [128, с. 4].
Упродовж 1932–1933 рр.
Всесоюзний
НДІ плодово-ягідного