Стр. 88 - schebetuk-nb-d

Упрощенная HTML-версия

88
ефекту невеликого числа дуже багатьох комбінацій.
Одним із важливих і вирішальних факторів у землеробстві наприкінці 20-х –
у 30-х рр. ХХ ст. було добриво, застосування якого потребувало участі галузевого
дослідництва
с. 7]. Ще на початку минулого століття практичне
застосування мінеральних добрив обґрунтовувалося низкою положень.
1. Насамперед відшукували фактор, який був у мінімумі і вирівнювали його
добривом. 2. Вважали, що підвищення врожаю під дією добрива відбувається
пропорційно до кількості внесеного добрива. 3. З метою визначення потреби
ґрунту в добриві закладали польовий дослід, результат якого засвідчував певну
надбавку, яку можна очікувати від даного добрива і яка його рентабельність.
Два перших положення являють собою так званий «закон мінімуму», який
був доведений Ю. Лібіхом (1803–1873) і вважався одним із найголовніших
принципів практики удобрення. Проте, на переконання М.К. Недокучаєва, цей
закон не можна приймати як науково обґрунтований. Послідовником Ю. Лібіха
щодо поширення закону мінімуму був один із відомих знавців у галузі
застосування мінеральних добрив – П. Вагнер. За його пропозиціями центнер
чилійської селітри в середньому підвищував урожайність зернових культур на 4 ц
зерна, кормових буряків – 50 ц і цукрових – на 25 ц
с. 8]. Проте у
подальшому з’ясувалося, що «закон мінімуму» часто суперечить фактам, зокрема
стосовно підвищення врожаю пропорційно кількості добрива. Виникло
припущення, що прибавка врожаю знаходиться в більш складній залежності від
кількості мінеральних добрив. Е- Мітчерліху (1794–1863) вдалося довести
неспроможність «закону мінімуму» в його колишньому формулюванні та
запропонувати новий «закон дії факторів росту». Основне його положення
полягало у тому, що дія кожного чинника зростання незалежна від його кількості
(добрива, вологи, світла й тепла) певним чином впливає на врожай. Раніше
вважали, що до тих пір, поки фактор, який є у мінімумі, не зросте до певної межі,
збільшення інших факторів не сприятиме підвищенню врожаю і тому є
непотрібним.
М.К. Недокучаєв зауважував, що теорія Е. Мітчерліха зовсім не суперечила