Упрощенная HTML-версия
394
6. Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. проведення науково-дослідної роботи було
орієнтовано на опрацювання першочергових проблем і своєчасне отримання
науково обґрунтованих відповідей на поставлені завдання. З метою теоретичного
опрацювання і науково-практичного вирішення актуальних комплексних проблем
розвитку сільського господарства створювалися Комісії при Науково-
консультаційній раді НКЗС, напрацювання яких згодом було передано
новоствореним науково-дослідним інститутам при НКЗС УСРР, які у 1931 р.
увійшли до складу Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук.
Як засвідчив аналіз організації галузевого дослідництва, крайовий принцип
побудови сільськогосподарської дослідної справи передбачав наукове
забезпечення сільськогосподарського виробництва відповідно до районів, що
об’єднувалися у краї залежно від характеру природно-географічних та
економічних умов. У кожному краї науково-дослідну програму здійснювала
крайова науково-дослідна організація, до складу якої входили: крайова
сільськогосподарська дослідна станція, районні сільськогосподарські станції та
станції спеціальні. Проте певні недоліки такої організації та виклики часу
спонукали до пошуку більш раціональної і прогресивної структури
сільськогосподарської дослідної справи. Внаслідок розгорнутого обговорення
сформувалося кілька основних проектів реконструкції науково-дослідної справи,
серед яких найбільшою змістовністю вирізнявся проект НКЗС УСРР, за яким
передбачалося створення загальнореспубліканських інститутів, всесоюзних
спеціальних інститутів, а також опорних пунктів і дослідних господарств.
Тривале дискутування завершилося у 1930 р. визнанням доцільності проекту
НКЗС, який і було прийнято за основу та задекларовано створення в Україні
центру
сільськогосподарської
науки
–
Всеукраїнської
академії
сільськогосподарських наук.
Процес інститутизації сільськогосподарської дослідної справи в Україні, яка
сприяла координації й методичному спрямуванню галузевого дослідництва для
потреб суспільного сільськогосподарського виробництва, великою мірою
активізували визначні вчені – В.В. Вінер, С.П. Кулжинський, Г.Г. Махов,