Упрощенная HTML-версия
318
бур’яни припадало 25 %, шкідники – 10% і хвороби – 5 %. Урожай цукрових
буряків знижувався від забур’яненості на 32%, шкідників – 15% і від хвороб на
3%, а разом це становило 50%. Щорічні втрати сягали 40% зерна та 50% цукрових
буряків. Загальні втрати сільського господарства орієнтовно були на рівні 684 млн
крб. Втрати у 1932 р. за цими показниками становили не менше 75%
арк. 1].
Через засміченість полів бур’янами в СРСР не отримував щороку близько
15 млн т жита і 7 млн т пшениці. За попередніми даними експедиційного
обстеження, проведеного Українським інститутом рослинництва у 1930 р., у
степовій частині України посіви ярої пшениці, зокрема в радгоспі «Комуніст»
Лозівського району, були засмічені вівсюгом на 44%, а ячменю – на 45%.
Обмолот врожаю виявив, що кількість зерна пшениці зменшилась на 33%. Такий
ступінь засміченості різними бур’янами виявлено в результаті роботи експедиції
по всій території України. Обсяги втрат від бур’янів залежали від стану обробітку
ґрунту і посівів. Невчасний обробіток просапних культур або парів спричиняв
значний розвиток бур’янів і зниження врожайності.
За підрахунками професора Лєбедєва, який свого часу обчислив вартість
продуктів рільництва СРСР у 9 млрд крб., а відсоток загибелі від шкідників не
менш як 10%, втрати від шкідників визначалися у 900 млн крб. у рік. Шкідники та
хвороби садових дерев були надзвичайно поширені і зменшували врожайність на
50%. Ентомолог Мокржевський підрахував, що збитки лише від яблуневого
нутряка у садах Криму перевищували 500 тис. золотих крб. у рік
арк. 4].
У цей період над питаннями захисту рослин працювали відділи бур’янів
Українського інституту прикладної ботаніки, Полтавської та Дніпропетровської
дослідних станцій та Українського зернового інституту. Проблему боротьби було
розглянуто на засіданні Наукової ради НКЗС УСРР у червні 1930 р., на якій
прийняли рішення про створення Комісії, координуючого й оперативного центрів
для розробки ефективних заходів захисту полів від масової забур’яненості.
Зважаючи на те, що відділ бур’янів Українського інституту прикладної ботаніки
потребував наявності дослідних пунктів в основних природних зонах України,
відділи бур’янів Полтавської та Дніпропетровської дослідних станцій переходили