Упрощенная HTML-версия
281
установи фактично діяли розмежовано, тому після тривалих дискусій було
прийнято рішення про переїзд інституту до Києва. Безумовно, подібні ситуації
створювали несприятливі умови для дослідницького процесу. Про це
наголошував у зверненні І.С. Жуков: «Переїзд до Києва без зазначеної суми
грошей та належної підготовки матеріальних умов для роботи може поставити
інститут перед фактом розвалу наукового колективу, що безумовно зірве роботу
інституту в цілому так з наукового боку, як і підготовки кадрів»
.Проте у
період розгортання діяльності установи у Києві (1932–1933), її керівникові
І.С. Жукову
вдалося
згуртувати
висококваліфікований
колектив
–
Д.Г. Віленський, М.М. Годлін, В. А. Акімцев, О.І. Душечкін, Г.Г. Махов,
Н.Б. Вернандер, С.С. Соболєв, Г.М. Самбур, О. М. Вишинський, О.М. Грінченко
та ін. Як стверджує О.П. Пильтяй, після І.С. Жукова очільником установи став
професор Д.Г. Віленський
.
Здійснений аналіз засвідчив, що у 1933–1934 рр. Всеукраїнський науково-
дослідний інститут сільськогосподарського ґрунтознавства та хімізації
сільського господарства провів частину важливих методичних робіт. Зокрема,
сектором хімізації УНДІАХ проведено дослідження, у результаті яких
встановлено і випробувано метод водень-пероксиду,
який давав можливість
відокремлювати мінеральну частину фосфатної кислоти від органічної
.
Результати дослідження різних форм фосфору в кількох типах ґрунту
підтвердили попередні висновки О.І. Душечкіна про те, що різні типи ґрунтів
різняться співвідношенням органічних і мінеральних сполук фосфору. Зокрема, у
чорноземах більше органічних сполук фосфору і менше мінеральних, а в
суглинках навпаки – більше мінеральних сполук фосфору і менше органічних.
На думку академіка К.К. Гедройца солонцюватість ґрунту зумовлюється
наявністю в ньому увібраного натрію, який надає такому ґрунту характерних
фізико-хімічних властивостей, що значною мірою позначається на агротехнічній
якості ґрунту. Розроблені К.К. Гедройцем у лабораторії Носівської дослідної
станції методики визначення солонцюватості ґрунту з часом потребували
удосконалення, зниження працемісткості операцій, а також прискорення техніки