Упрощенная HTML-версия
197
Результати проведеного дослідження дають змогу зробити висновок, суть
якого полягає в наступному. У другій половині 1930-х років відбулись істотні
науково-організаційні зміни принципів і підходів до ведення дослідництва на
користь практики, яка отримала домінуючу перевагу над теоретичними
розробками. Після ліквідації ВУАСГН керівництво науково-дослідними
сільськогосподарськими установами було покладено на Наркомат земельних
справ УСРР. З метою забезпечення науково-методичного керівництва їхньою
роботою при Наркомземі УСРР створено Наукову раду, а для вирішення
матеріальних, фінансових і організаційних питань – Сектор наукових установ
. У 1939 р., згідно з постановою РНК УРСР та ЦК КП(б)У від 31 грудня
1939 р., для покращення керівництва дослідництвом здійснено реорганізацію
Наркомзему УРСР і створено 7 виробничо-територіальних управлінь:
Центрального Лісостепу (Київська, Вінницька, Кам’янець-Подільська області);
Східного Лісостепу (Харківська, Полтавська, Кіровоградська); Півдня (Одеська,
Миколаївська, Запорізька області та Молдавська АРСР); Південно-Східне
(Дніпропетровська, Сталінська, Ворошиловградська); Полісся (Житомирська,
Чернігівська, Сумська); Північно-західне (Волинська, Рівненська, Тернопільська);
Західного Лісостепу (Станіславська, Львівська, Дрогобицька області)
с. 146].
З метою організації української філії ВАСГНІЛ для об’єднання роботи 165
установ у 1940 р. було створено оргкомітет. Проте подальшим діям завадила
Друга світова війна.
Отже, упродовж 20-х рр. ХХ ст. державна влада разом із науковцями
займалася пошуками оптимальних форм контролю й координації науково-
дослідної роботи для потреб сільськогосподарської галузі народного
господарства. Створення у 1918 р. Сільськогосподарського наукового комітету
України сприяло певній координації діяльності різних відомств і організацій,
яким на той час підпорядковувалися галузеві науково-дослідні установи.
Відновленням діяльності і створенням нових установ під керівництвом СГНКУ
було започатковано основу сучасної структури галузевого дослідництва. Проте
наприкінці 20-х рр. з посиленням державного планування і контролю науково-