Упрощенная HTML-версия
186
У кожному краї (Поліський, Лісостеповий правобережний (Київський),
Лісостеповий
лівобережний
(Харківський),
Східно-степовий
(Дніпропетровський), Західно-степовий (Одеський)) науково-дослідну програму
виконувала крайова науково-дослідна організація, до складу якої входили:
крайова сільськогосподарська дослідна станція, районні сільськогосподарські
станції та спеціальні станції. Проте певні недоліки такої організації та виклики
часу спонукали до пошуку більш раціональної і прогресивної структури
сільськогосподарської дослідної справи.
Встановлено, що внаслідок розгорнутого обговорення на сторінках преси
сформувалося кілька основних проектів реконструкції науково-дослідної справи,
серед яких найбільшою змістовністю вирізнявся проект НКЗС УСРР, у якому
передбачалося створення загальнореспубліканських інститутів, всесоюзних
спеціальних інститутів, а також опорних пунктів і дослідних господарств.
Тривале дискутування завершилося у 1930 р. визнанням доцільності саме проекту
НКЗС, який і було прийнято за основу та задекларовано планування
сільськогосподарської дослідної справи в програмовій та методологічній єдності
проекту з ВАСГНІЛ з урахуванням необхідності створення в Україні у системі
НКЗС центру сільськогосподарської науки – Всеукраїнської академії
сільськогосподарських наук.
Процес інститутизації сільськогосподарської дослідної справи в республіці,
яка сприяла координації й методичному спрямуванню галузевого дослідництва
для потреб сільськогосподарського виробництва, активізували видатні
особистості – В.В. Вінер, С.П. Кулжинський, О.Н. Соколовський, О.А. Яната,
Г.Г. Махов, А.М. Сліпанський та ін. Їхні наукові здобутки та бачення розвитку
сільськогосподарської дослідної справи сприяли формуванню оптимальної
системи наукового забезпечення аграрної галузі в Україні.