Упрощенная HTML-версия
164
районами Степу існувала різниця. Такі суперечності з цього питанні змусили
багатьох науковців висунути проект про злиття двох степових крайових станцій
(Дніпропетровської й Одеської) в одну – Дніпропетровську. Залишалися також
нез’ясованими відмінності між двома лісостеповими краями – Київським і
Харківським, до складу яких на середину 20-х рр. минулого століття входили
великі райони Придніпровської льодовикової смуги, генетично пов’язані ґрунти
якої деякі дослідники і ґрунтознавці відносили одразу до двох країв, розрізаючи їх
по Дніпру. Інші вчені приєдналися до професора К.К. Гедройца, який висунув
теорію про поділ Лісостепу на три краї – Правобережний Лісостеп,
Придніпровський льодовиковий язик і Лівобережний Лісостеп
с. 11].
Такі суттєві розбіжності свідчили про ймовірну штучність поділу території
України на існуючі краї та їхні межі. Зокрема, той факт, що поняття «краї»
сільськогосподарських дослідних станцій вимагало наявності власних
специфічних крайових завдань й було одним із найслабкіших питань,
пророблених станціями. Так, жоден із відділів рільництва (основний) крайових
станцій за увесь період роботи так і не зміг опрацювати своєї крайової програми і,
більше того, в цьому напрямі не було здійснено серйозних спроб. З усіх крайових
дослідних станцій в Україні найбільшою і найдавнішою була Харківська, але
робота її відділу рільництва, як засвідчував зведений звіт за 15 років, по суті
нічим не відрізнялася від програми роботи сусіднього районного дослідного поля
Сумської сільськогосподарської дослідної станції
.
Проблему визнавали й самі «крайовики», хоча іноді вони намагалися
довести, що її буде вирішено. Наприклад, Б.М. Рожественський вказував на
різницю між рівнем польових «аналітичних» дослідів і програм дослідів на
районному дослідному полі. Такі досліди майже не проводили, хоча рільничі
«аналітичні» відділи значилися в структурі кількох крайових станцій, які
займалися звичайною районною роботою, що було доказом відсутності
відмінностей в роботі районних і крайових дослідних станцій. Такий стан справ
пояснювався тим, що кожна рільнича установа повинна займатися районними
дослідами, й «крайові» дослідні станції здебільшого виконували цю вимогу. При