Упрощенная HTML-версия
161
дослідних станцій та інститутів неодноразово наголошували визначні вітчизняні
вчені, зокрема О.А. Яната, С.П. Кулжинський, О.С. Соколовський та ін. Проте
державні структури ці проекти не підтримували, оскільки частина відомих учених
і практиків сільськогосподарського виробництва виступала проти організації
профільних науково-дослідних установ. Це були авторитетні вчені-аграрії –
С.Ф. Третьяков, П.С. Косович, Н.Л. Скалозубов та ін. Також не всі колишні
губернські земства підтримували таку ідею. Зокрема, керівництво Чернігівського
губернського земства, яке з 1911 р. розгорнуло активну діяльність щодо
організації сільськогосподарської дослідної справи, на пропозицію директора
Чернігівської сільськогосподарської дослідної мережі С.П. Кулжинського взяти
участь у створенні Київської крайової сільськогосподарської дослідної станції,
яка за планом Департаменту хліборобства мала обслуговувати і колишню
Чернігівську губернію, відповіло відмовою.
Якщо заглибитись в історію вітчизняної сільськогосподарської дослідної
справи, то слід зазначити, що перші системні спроби російської держави
планувати сільськогосподарську дослідну справу можна віднести до 1894 р.
Відомий
учений
професор
П.А. Костичев
спроектував
мережу
сільськогосподарських дослідних станцій по всіх фізико-географічних районах
Росії. Варто наголосити, що реальна організація й намагання планувати
сільськогосподарську дослідну справу розпочалися з проекту В.В. Вінера
(«Проект организации порайонного изучения сельского хозяйства», 1908),
розробленого ним за ініціативою Державної Думи.
У проекті переконливо було
обґрунтовано необхідність державного планування сільськогосподарської
дослідної справи на основі фізико-географічного поділу Росії на краї та райони.
Проект детально обговорювався відповідно до потреб України на крайових з’їздах
у Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі та інших містах. Згідно з проектом
В.В. Вінера в Україні намагалися організувати дослідну справу впродовж майже
20 років. Принципи, висунуті В.В. Вінером, виявилися дуже цінними, але у
процесі двадцятирічної практики чимало аспектів виявилися непридатними,
застарілими або такими що, не відповідали умовам України. Крім того, як