Стр. 133 - schebetuk-nb-d

Упрощенная HTML-версия

133
механізації та електрифікації сільського господарства, разом з укрупненням
соціалістичного виробництва висувалися державні завдання щодо поглиблення
спеціалізації виробництва. На його думку, систему науково-дослідних установ у
сільському господарстві України потрібно побудувати відповідно до районів
спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Загалом, усі основні галузі
сільського господарства повинні мати свої науково-дослідні осередки, які б
обслуговували велике спеціалізоване сільськогосподарське виробництво. У
подальшому цьому сприяла задекларована державою плановість як у веденні
сільського господарства, так і в його науковому забезпеченні.
На переконання А.М. Сліпанського, загальні науково-дослідні інститути
повинні мати свої опорні пункти в радгоспах, колгоспах та МТС. Крім того, всю
систему спеціальних інститутів та їхніх опорних пунктів необхідно розглядати як
опорну базу для наукової роботи загальних методологічних інститутів. У свою
чергу, «…загальні інститути треба розглядати як методологічні керівні центри
ВУАСГН, через систему яких Академія організаційно й методологічно керує
системою спеціалізованих інститутів та опорних пунктів»
с. 19].
Результатами дослідження встановлено, що зазначені основні положення
побудови мережі науково-дослідних установ стали основою реконструкції
сільськогосподарської дослідної справи в Україні. Визначення форм організації
наукового забезпечення ведення сільського господарства супроводжувалося
дискусіями між владою і науковцями, обговоренням на різних громадських
рівнях, планових органів, Наркоматів, наукових установ та організацій.
Отже, у другій половині 20-х рр. ХХ ст. економічна політика радянського
уряду полягала в реконструкції народного господарства на основі соціалістичної
індустріалізації і колективізації. Урядом ставилися завдання щодо вирішення
важливих проблем народного господарства у короткі терміни. Тому пошук нової
стратегії наближення науки до вирішення конкретних завдань сільського
господарства здійснювався шляхом реорганізації існуючої системи галузевого
дослідництва. Наприкінці 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.
в умовах процесу
політизації, ідеологізації та програмування науки, координуюча основа