Упрощенная HTML-версия
118
Висновки до розділу 2
Обґрунтовано, що сільськогосподарська дослідна справа є комплексною
науковою дисципліною, яка вивчає природні явища з метою отримання нового
знання як методу задоволення продовольчих потреб населення. Теоретичну
основу сільськогосподарської дослідної справи становлять науки про об’єкти
(математика, механіка, фізика, хімія, мінералогія, геологія, метеорологія,
ботаніка, зоологія, мікробіологія та ін.) і суб’єкти (політична економія,
статистика, землевпорядкування, історія, географія, економіка та ін.) сільського
господарства. Методологічний інструментарій, базуючись на основних (польовий
і лабораторний) методах, у диференційованому вигляді еволюціонує відповідно
до змін суспільного й економічного життя.
Розвиток сільськогосподарської дослідної справи забезпечують три
самостійних системи – сільське господарство, агрономічна освіта та
безпосередньо галузеве дослідництво, які пройшли тривалі історичні етапи
зародження, становлення й подальшого розвитку.
Встановлено, що наприкінці 20-х – у 30-і рр. ХХ ст. сільське господарство
характеризується встановленням колективних форм організації праці та планової
економіки народного господарства СРСР. Стан науково-організаційного
забезпечення розвитку сільського господарства у цей період характеризувався
формуванням з одночасним пошуком оптимальних організаційних форм
обслуговування галузі. Аграрну освіту надавали вищі навчальні заклади:
Харківський ветеринарний інститут, Харківський інститут сільського
господарства та лісництва, Київський сільськогосподарський інститут,
Полтавський сільськогосподарський інститут і кафедри хліборобства в
Київському та Новоросійському університетах, сільськогосподарський факультет
Кам’янець-Подільського університету.
Проведений
аналіз
засвідчив,
що
у
досліджуваний
період
основоположниками і методологами сільськогосподарської дослідної справи
стали такі вчені: М.К. Недокучаєв (комплексно описав суть і методику
проведення польового і вегетаційного дослідів); С.К. Чаянов (деталізував