Упрощенная HTML-версия
95
природознавстві поєднані «дуже неоднакові парости знання, зв’язані з
технікою, промисловістю, сільським господарства, медициною» [237, с. 15].
Тому для раціонального функціонування цього окремого відділу потрібно мати
достатню чисельність академіків, чого не могла забезпечити новоутворена
держава.
З урахуванням усіх колізій тогочасного періоду, можна вважати, що
відмова від утворення окремого відділу прикладного природознавства при
УАН, який би вів науково-дослідну роботу в сільському господарстві, стала
раціональним кроком з боку фундаторів Академії наук. В.І. Вернадський,
розміркувавши над ідеєю окремого відділу прикладного природознавства,
дійшов висновку про необхідність розмежування функцій між УАН та
сільськогосподарською дослідною справою [314, с. 107]. Однак науково-
дослідні інституції агробіологічного напряму мали тісний зв’язок з
організацією при Міністерстві земельних справ – Сільськогосподарським
вченим (пізніше – науковим) комітетом України (СГВКУ). Про це
наголошувалося в записці С.П. Тимошенка «Про організацію низки кафедр
прикладного природознавства при УАН», а М.П. Василенко у «Пояснювальній
записці Міністерства народної освіти та мистецтва Раді народних міністрів
Української Держави до законопроекту про заснування Української академії
наук у Києві» акцентував увагу на взаємозв’язку між академічними
інституціями та урядовою організацією СГВКУ, з метою раціонального
використання у сільському господарстві результатів дослідження [237, с. 17].
Також Комісія визначилася з найголовнішим положенням, яке закріпила в
статуті: «Українська академія наук у Києві є найвища наукова державна
установа на Вкраїні, що перебуває у безпосередньому віданні верховної
власти» [291, с. 2]. Це означає, що установа, перш за все, є науковою, яка
підпорядковується та фінансується державою.
Реалізація концепції УАН не стала б можливою без активної й
безкомпромісної підтримки чинним на той час урядом, де важлива роль
належала М.П. Василенку, який зміг показати й довести переваги цієї