Упрощенная HTML-версия
35
УАН, але й заснував при цьому окремий напрям дослідження, метою якого
була розробка проблем пов’язаних із сільським господарством.
Відзначимо, що погляди В.І. Вернадського та М.С. Грушевського
принципово різними щодо формування Академії наук. Проте, це не головна
причина відмови М.С. Грушевського від участі у розбудові УАН. Автори
збірника документів і матеріалів з історії Академії наук України стверджували,
що принципове невизнання влади гетьмана П. Скоропадського стала основною
причиною відмови вченого-історика від участі у створенні Академії наук [330,
с. 8]. Розглядаючи проблему утворення УАН, Н.Д. Полонська-Василенко
зазначила, що М.С. Грушевський, відмовившись від участі у роботі Комісії з
утворення УАН, а згодом, після повалення влади гетьмана, порушивши
питання про ліквідацію Академії, виявив більшою мірою як політик, а не
науковець [355, с. 17–18].
Досліджуючи пострадянську історіографію утворення УАН, історик
В.Є. Кругляков розкриває сутність концепції створення Академії за
В.І. Вернадським і М.С. Грушевським. Він зазначає, що обом належить вагомий
внесок у становлення академічної науки в Україні, проте на завершальному
етапі формування УАН вони не об’єднали зусилля. Їхні шляхи практичного
творення Академії наук розійшлися [339]. Однак важливо наголосити, що цей
дослідник одним із перших чітко показав заслугу двох великих науковців у
формуванні академічної науки.
На сучасному етапі дослідження особливостей становлення Національної
академії наук та її інституцій набуває особливої ваги, оскільки розкриваються
малодосліджені чи взагалі не дослідженні події в Академії у період радянської
влади. Серед них: «Історія Академії наук України 1918–1993 рр.» (за ред.
Б.Є. Патона) (1997 р.) [329], «Національна академія наук України. 1918–2008:
до 90–річчя від дня заснування» (за ред. Б.Є. Патона) (2008 р.) [342], «Рання
історія Академії наук України» (Ю. Храмов., С. Руда, Ю. Павленко, В.
Кучмаренко) (1993 р.) [364] та інші.