Упрощенная HTML-версия
192
допомогу 110 колгоспам, 52 сортодільницям, 15 МТС, 10 дворам і окремим
регіонам УРСР [210, с. 123]. Кожний інститут досягнув значних результатів у
своїй спеціалізації. Інститут фізіології рослин та агрохімії, зокрема лабораторія
фізіології живлення рослин, обґрунтувала високоефективну систему живлення,
яка при значному заощаджені добрив підвищує рівень врожайності. У 1948 р.
встановлено, що внесення половинних норм органічних та мінеральних добрив,
забезпечує високу врожайність та збільшує удобрену площу посівів,
економічно вигідне. Більше того, цей спосіб підсилює діяльність мікрофлори
ґрунту, яка впливає на його родючість.
Особливого значення набули дослідження внесення органічних і
мінеральних добрив та їх вплив на врожайність. Так, вченими Інституту
фізіології рослин та агрохімії були проведенні досліди над марганцевими,
фосфорними та азотистими добривами. Згідно з результатами, внесення
сорбентів марганцевих добрив та підживлення сільськогосподарських культур
дозволяє отримати врожай на 15–50% більше, за умови повного контролю над
процесом. Використання фосфоритів збільшує врожайність цукрових буряків
на 10–20%. У зв’язку з цим Інститут планував на наступні роки проводити
дослідження покладів фосфоритів з метою їх використання в аграрній галузі.
Використання аміачної форми азоту вплинуло на рівень врожайності кок-сагизу
[210, с. 124]. Відповідні висновки за результатами науково-дослідної роботи
були передані й рекомендовані Міністерству сільського господарства УРСР для
практичного застосування.
У роки післявоєнної п’ятирічки (1946–1951 рр.) Інститут фізіології рослин
та агрохімії працював над 7–ма темами: 1) розробка і фізіологічне
обґрунтування системи живлення сільськогосподарських рослин; 2)
обґрунтування способів підвищення ефективності органічних і мінеральних
добрив (особливо фосфорнокислих) у травопільних сівозмінах; 3) розробка і
агрофізіологічне обґрунтування способів підвищення врожайності і якості
каучуконосів, цукрового буряку і зернових культур; 4) розробка способів
підвищення стійкості сільськогосподарських рослин у травопільних сівозмінах;