Стр. 150 - novorodovskiy-vv-k

Упрощенная HTML-версия

150
здійснювалася за рахунок проведення відповідних курсів, лекцій із теоретичної
та практичної мікробіології, а також завдяки виданню навчальної та наукової
літератури [145, арк. 1–7].
Починаючи з 1921 року Інститут мікробіології ім. Ф.З. Омельченка, вже у
структурі ВУАН, займався проблемами теоретичної та прикладної
мікробіології при широкому вивченні об’єктів зоології, ботаніки, медицини та
окремих галузей сільського господарства, зокрема молочарства та пошуку
біологічного методу боротьби зі шкідниками. Через несприятливі матеріально-
технічні умови, Інститут не зміг комплексно розгорнути дослідження проблем
підвищення врожайності, боротьби з шкідниками та лікування і профілактики
хвороб свійських тварин [361]. Крім того, Інститут охоплював комплекс
проблем, пов’язаних не лише з мікробіологією, але й із загальною біологією,
що стало однією із передумов майбутньої трансформації роботи Інституту у
напрямку загальної біології.
Після смерті Ф.З. Омельченка робота Інститут мікробіології тимчасово
припинилася. Лише восени 1924 р. ВУАН доручила керівництво установою
академіку І.І. Шмальгаузену, який змінив науковий напрям роботи інституції З
цього моменту Інститут мікробіології припинив свою діяльність, натомість на
його основі сформовано Біологічний інститут, основними об’єктами
дослідження якого став тваринний світ [2, арк. 1–5; 361]. Відтак, наукова
робота у галузі мікробіології була тимчасово припинена до утворення
відповідної кафедри, а згодом Інституту мікробіології та епідеміології.
У 1929 р., з ініціативи академіка Д.К. Заболотного (з травня 1928 р.
президент ВУАН), на основі кафедри мікробіології та епідеміології ВУАН
утворено Інститут мікробіології та епідеміології. Його головною метою був
розвиток дослідної роботи з питань загальної та медичної мікробіології, пошук
методів ефективної боротьби з інфекціями, вивчення законів розвитку і
життєдіяльності мікроорганізмів та розробка заходів спрямовані на керування
ними для широкого використання мікробіологічних процесів у сільському
господарстві [39, арк. 1–5]. Інститут не обмежувався дослідженнями хвороб у