Упрощенная HTML-версия
122
дослідних станцій, ботаніків та селекціонерів. Серед низки дослідників у ній
брали участь О.А. Яната, Д.К. Падєєв, М.І. Вавилов та ін. Учені дійшли до
висновку про необхідність виведення стійких сортів зернових культур до
посухи та морозів [326, с. 43–44]. Відповідно перед республіканськими
сільськогосподарськими установами постало завдання вирішити питання
стійкості рослин до погодних умов. Відповідно над цієї проблемою інтенсивно
працювали не лише установи НКЗС УСРР, але й інституції НКО УСРР та
ВУАН.
Кафедри біо-ботанічного циклу поступову згрупувалися навколо
створеного у 1931 р. Ботанічного інституту і координували між собою науково-
дослідну роботу разом із зазначеною інституцією до 1934 р. Тоді кафедра
біології сільськогосподарських рослин була реорганізована у відділ
сільськогосподарських культур, який очолював до 1937 р. академік
Є.П. Вотчал. Відповідно всі дослідження проблем посухостійкості рослин,
процеси транспірації та асиміляції сільськогосподарських культур, які
розробляла кафедра біології сільськогосподарських рослин, продовжувалися в
Інституті ботаніки, а вже після смерті Є.П. Вотчала у 1937 р. ця проблема
розроблялася в Інститутом фізіології рослин АН УРСР.
Упродовж 1920–х та першої половини 1930–х рр. кафедра біології
сільськогосподарських рослин, не маючи необхідної матеріально-технічної
бази, все ж вела значну теоретичну та практичну науково-дослідну роботу з
вивчення процесів транспірації та асиміляції, а також проблеми посухостійкості
сільськогосподарських культур, результати яких було покладено в основу
подальших досліджень Інституту ботаніки ВУАН. Наукові розробки кафедри
мали прикладне значення, тому знаходили використання у сільському
господарстві.
Важливим внеском у розвиток аграрної науки стала діяльність кафедри
експериментальної зоології, яку в 1920–1930–х рр. очолював академік
І.І. Шмальгаузен. Під його керівництвом здійснювалися дослідження
закономірностей росту та розвитку тварин, проблем порівняльної анатомії та