Упрощенная HTML-версия
144
3.3. Впровадження бавовносіяння у Південній Україні в
1930–1950-х роках
Соціально-економічна кон’юнктура у 1930–1941 рр. позначилась
суспільною колективізацією, що відбувалась на фоні трагічних подій
розкуркулювання та виселення, полювання на так званих ворогів народу
[105, с. 183]. До куркулів механічно було віднесено ініціативну та
працездатну частину українського селянства. Значної шкоди завдавали
регламентованість господарського життя села, гонитва за рекордами,
окозамилювання. Село стало джерелом коштів і робочої сили для
індустріалізації країни, де основою передусім була УСРР і європейська
частина РРФСР. Курс форсованої індустріалізації передбачав переміщення
коштів із аграрного сектора економіки в індустріальний, першочергово на
потреби важкої промисловості [263].
Низький рівень сільськогосподарського виробництва стримував
загальний економічний розвиток країни, створював значні перешкоди для
подальшого розширення індустріалізації [103, с. 158]. Урядом взято курс на
виробниче кооперування сільського господарства, колективізацію, яка
першочергово поширилася на зернове виробництво. Перехід до нових форм
господарювання здійснювали надзвичайно болісно. Усуспільнення
виконували швидкими темпами, застосовуючи не економічні, а
адміністративно-вольові, насильницькі методи. Керівництво держави
поспішно шукало виходу із практично повного розвалу аграрного сектора
економіки, що зумовило істотні зміни в радгоспній системі [116]. Існуючі
радгоспи значно розширили, створили низку нових великих спеціалізованих
радгоспів, які за короткий час перетворились на потужні господарства, що
відіграли важливу роль у кількісному та якісному розвитку землеробства
[217, арк 7; 218, арк 2]. Однак відсутність досвіду роботи у великих
господарствах, несприятливі метеорологічні умови та низка інших чинників
призвели до зниження продуктивності радгоспів.