Упрощенная HTML-версия
109
Збільшення державної підтримки проблем меліорації ґрунтів на
початку ХХ ст. сприяло тому, що в 1913 р. площа зрошуваних земель в
Російській імперії становила 3,5 млн. гектар [324]. До 1913 р. площі
зрошення українських земель, що входили до складу Російської імперії,
складали 6 тис. га [47]. В 1917 році це число збільшилося майже втричі, що
дає підстави вважати, що на початку ХХ ст. зрошення у Південній Україні
розглядалося як дієвий захід покращення (меліорації) окремих земель [113].
Отже, до кінця 1880-х років нагромаджено значний матеріал щодо
ґрунтового покриву Південної України. Зроблені перші спроби класифікації
ґрунтів, на основі опитувально-статистичного методу складені достатньо
достовірні карти окремих губерній та Європейської частини Російської
імперії у цілому. Упродовж другої половини ХІХ ст. здійснено кілька
експедицій зі встановлення необхідності зрошення на півдні Російської
імперії, які сприяли формуванню державної підтримки розвитку меліорацій.
Одночасно з розвитком теорії генетичного ґрунтознавства формувалися
фундаментальні знання про ґрунти як об’єкти меліорації. Вчений-
ґрунтознавець світового рівня В. В. Докучаєв своїми фундаментальними
працями «Русский чорнозем» (1883 р.) та «Наши степи прежде и теперь»
(1892 р.) значно посприяв формуванню ідей беззастережної необхідності
створення науково-дослідних установ, що займалися б пошуком шляхів
розв’язання найбільш актуальних проблем землеробства.
Система
агромеліорації,
фітомеліорації
і
гідромеліорації
В. В. Докучаєва ставала моделлю агрогосподарського степового ландшафту з
раціональною системою лісосмуг, яка діє і сьогодні. Ідеї і пропозиції вченого
з розвитку штучного зрошення на посушливих землях поступово
реалізовувалися на практиці. Це було повязано з тим, що питанню меліорації
ґрунтів з кінця ХІХ ст. приділено увагу з боку держави.
До Першої світової війни зрошуваних земель у Російській імперії
налічувалося 3,5 млн гектарів, з них у Південій Україні – 17 тис. гектарів.