Упрощенная HTML-версия
67
кількість сечової кислоти; друга – коли сечова кислота утворюється в
нормальних кількостях, проте нирки не здатні її виводити.
Вивчення причин виникнення такої хвороби як подагра сягає ще
ІІІ тисячоліття до н.е., тоді вона була відома як «хвороба королів або
«багатіїв». У той час їй приписували міфічну природу і не розуміли, як її
лікувати. Для лікування подагри ще у XVIII ст. постала проблема детального
аналізу природи сечової кислоти, а також необхідність з’ясувати механізм
утворення її в організмі. Сечова кислота у твердому стані вперше була
виділена у 1776 р. шведським хіміком Карлом Шееле з сечових камінців, а
згодом він виявив її і в сечі. Трохи згодом згадану кислоту виявили й у
сечових камінцях, що виділялися під час нападу подагри [53]. Але
синтезувати її штучно не зумів ніхто, хоча над цим працювали всесвітньо
відомі науковці, зокрема вчені Ф. Велер, Ю. Лібіх, Е.Фішер, В. Траубе, О.
Розен та інші. Щоправда, 1838 року німецькі вчені Ф. Велер та Ю. Лібіх
з’ясували, що при лужному гідролізі цієї кислоти утворюються щавлева
кислота, аміак і вуглекислий газ [183]. Пізніше, у 1868 р., німецький хімік Д.
Штреккер встановив, що при нагріванні сечової кислоти з йодидом водню
вона розпадається на вуглекислоту, аміак й амінокислоту гліцин [73, 151].
Працюючи над синтезом уратної кислоти, Ю. Лібіг і Ф. Веллер писали: «..в
органічній хімії нема речовини, що приковувала б увагу більшою мірою, ніж
сечова кислота» [53, 151].
У той період у біології і медицині домінував так званий віталістичний
напрямок, згідно з яким речовини, властиві живому організмові, не можуть
бути отримані штучно поза ним. Таку «ексклюзивність» живих організмів
пов’язували з наявністю в них особливої «життєвої сили». Ф. Велер,
синтезувавши сечовину з ціаніду амонію (NH
4
CN), завдав першого удару
віталізмові та іншим суб’єктивним і об’єктивним ідеалістичним теоріям. Це
відкриття було першим поштовхом до синтезу органічних речовин без
використання хімічної сировини, отриманої з живих організмів. Саме тому