Упрощенная HTML-версия
173
їх знали, шанували і високо цінували в Австрії, Чехії, Німеччині, Франції та
Польщі. Незважаючи на вагомий внесок наших співвітчизників у світову
наукову та культурну спадщину, досі залишається не достатньо висвітленим
питання про життєвий і науковий шлях І. Я. Горбачевського та І. Пулюя.
Також варто згадати про створення Музею визвольної боротьби у Празі.
Після Першої світової війни Прага стала найвизначнішим центром української
політичної еміграції. Туди прибули люди, які не хотіли (або й не могли) жити
ні в Східній Україні, яку окупували більшовики, ні в Галичині та на Буковині
(що опинилися під владою Польщі й Румунії). Були це національно свідомі
політики та дипломати, офіцери і громадські діячі, висококваліфіковані
науковці, творча інтелігенція та вище духовенство – одним словом, цвіт
української нації, національна еліта.
Концентрація такої кількості активних діячів переростала в створення
нових організацій та установ, розширення громадських ініціатив. Одним з
досягнень української громади став Музей визвольної боротьби України в
Празі. Це була наймолодша установа української політичної еміграції у Чехо-
Словаччині [229]. Музей став незалежною установою, яка покликана була
програмово зосереджувати матеріали з усього світу про національно-
визвольну боротьбу українського народу.
Історія створення музею була тривалою, й безпосередню та активну
участь в ній взяв професорІ. Я. Горбачевський. Творцями цієї організації
стали професори УВУ, знаний історик мистецтва Дмитро Антонович, який
перейняв постійне керівництво згаданою важливою установою, а також
І. Я. Горбачевський, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Яковлів та Дмитро
Дорошенко [108, 109].
І. Я. Горбачевський лобіював новостворений музей перед керівництвом
країни. Завдяки клопотанню керівництва Українського вільного університету
уряд Чехо-Словаччини 16 січня 1925 р. затвердив статут новоствореного
товариства «Музей визвольної боротьби України», висловивши цим