Упрощенная HTML-версия
171
Як видно з меморіалу, делегація Наукового товариства ім. Шевченка
проводила величезну роботу по відродженню ліцею і університету, дозвіл на
створення яких було дано ще наприкінці XVIII ст., та знищено на початку ХІХ
століття: «Та заколоти часів, недостача інтенсивної опіки зі сторони
правительства, а особливо погляди державно-фінансові були тими причинами,
задля яких сей ліцей остався без тривалих наслідків для культурного поступу
Русинів, і що незадовго ліцей той знесено. Така сама доля постигла і
університет р. 1805, а його катедри перенесено до Академії в Кракові. Та аж
після віденського конгресу р. 1815 реактивовано університет у Львові
декретом цісаря Франца І з дня 7 серпня 1817 р. Той декрет заснованя є зовсім
подібним до декрету Йосифа ІІ тай із нього видно докладно, що львівський
університет заложено з огляду на культурні потреби руського народу. Бо в
декреті говориться, що вкупі з університеттом буде заложена гімназія…» [227,
с.583].
Відповідно до інформації, поданій у меморіалі, можна зробити
висновок, що український народ досить довго боровся за створення
українських навчальних закладів, або хоча б кафедр чи шкіл з українською
мовою викладання, проте завжди натикався на опір з боку влади. Якщо такі
навчальні заклади створювалися, то їх практично відразу закривали за
політичними обставинами.
Питанню заснування Українського вільного університету у Львові
обидва професори постійно приділяли багато уваги, внаслідок чого уряд
Австро-Угорщини погодився на відкриття навчального закладу. Але у зв’язку
з виникненням Першої світової війни, рішення не було реалізоване.
З вибухом Першої світової війни І. Пулюй та І. Я. Горбачевський разом
з іншими українськими громадськими діячами заснували у Празі Комітет
допомоги українським біженцям із Галичини, окупованої російськими
військами, а також пораненим воякам і військовополоненим українцям, що
воювали в складі протиборчих армій. Організатори комітету намагалися