Упрощенная HTML-версия
166
Карлового
та
Українського
вільного
університетів
у
Празі
І. Я. Горбачевського тісно пов’язана із І. Пулюєм, фізиком, електротехніком,
математиком, астрономом, теологом, енергобудівником, педагогом,
політиком, громадським діячем, який був засновником першої кафедри
електротехніки в Європі, ректором Німецької Вищої Школи у Празі. Своїм
талантом та важкою працею вони примножили славу і збагатили велич тих
країн, де вони вчилися, а потім і працювали.
Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 р. у містечку
Гримайлові, нині Гусятинського району Тернопільської області. У 1857–1865
рр. навчався в Тернопільській класичній гімназії, де заснував таємну
студентську «Громаду», члени якої присвятили себе «до ревної і невсипучої
праці для народу». Під час навчання на теологічному факультеті Віденського
університету переклав українською мовою підручники геометрії та ботаніки
для українських гімназій; у 1865–1869 рр. зорганізував Товариство
українських богословів, був одним із засновників славно знаного культурно-
пропагандистського українського товариства «Січ», що відіграло важливу
роль у європеїзації галицької Руси [116].
Продовжуючи розпочату в гімназії роботу з підготовки
українськомовних підручників для середніх шкіл, І. Пулюй взявся до
реалізації великого задуму – українськомовного видання духовної літератури.
Для цього заснував товариство «Праця», а у 1869 р. уклав і видав
«Молитвослов» українською мовою.
Своєю активною громадською позицією 24-літній студент-богослов
привернув увагу відомого письменника П. Куліша, що вже довший час
працював над перекладом Святого Письма й потребував помічника з добрим
знанням стародавніх мов. Їхня співпраця над перекладом Нового Завіту
розпочалася в лютому 1871 р., і ще в цьому ж році вийшли друком у Відні
Євангелія від Матея, Марка, Луки та Івана. І лише у 1903 р. за активної участі