Упрощенная HTML-версия
160
Львова, був постійним учасником представницьких делегацій українців, що
надавало цим делегаціям вагомості в очах усіх тих, з ким доводилось вести
переговори. Зокрема, на засіданні філологічної секції 7 березня 1902 р.
вирішувалось питання про заснування у Львові українського університету, яке
для І. Я. Горбачевського залишалося вкрай значним [73, с. 22].
Звернення до різних керуючих інстанцій щодо створення університету
робились постійно. У 1907 р. Наукове товариство ім. Шевченка звернулося до
міністра освіти в справі створення у Львові самостійного українського
університету. Прагнення українців постійно натикались на протиборство
польської інтелігенції Галичини. Та зрештою у грудні 1907 р. влада у Відні
таки дала згоду на відкриття українськомовної кафедри хімії у Львівському
університеті, яку мав би очолити професор І. Я. Горбачевським. Філософський
факультет і сенат університету не допустили створення кафедри, апелюючи до
того, що відкриття її «викликало би протест із боку польської молоді..» [42, с.
3].
Створення Українського університету було «наріжним каменем» зусиль
багатьох відомих людей Галичини того часу. ПрофесориІ. Я. Горбачевський
та І. Пулюй [69, с. 11], митрополит Андрей Шептицький, багато інших
впливових українців наполегливо доводили до уваги влади Австрії нагальні
проблеми українського суспільства, однією з яких, безумовно, була потреба в
створенні у Львові українського університету. Переговори тривали більше
десяти років, аж поки Перша світова війна не відсунула потреби науковців на
другий план. Галичина була окупована, професор І. Я. Горбачевський й багато
інших відомих людей опинились у Чехії [149, с. 28].
Проблема відносин української й польської університетських спільнот
особливо загострилася унаслідок вбивства українського студента Адама
Коцка в 1910 р. [73, с. 30]. Власну позицію й оцінку української громадськості
того часу І. Я. Горбачевський виклав у одному з листів до Юліана Романчука:
«Дуже боюся, що Високоповажні пани посли, як і наше суспільство,