Упрощенная HTML-версия
153
звернув на книгу Бельштейна «Органічна хімія. Том 5», яка постійно
доповнювалася (трохи згодом на основі даної праці було створену базу даних
органічних сполук, яка зараз входить до пошукової системи Reaxys, згаданої
вище).
Як уже зазначалося раніше, до середини ХІХ століття органічна хімія
вивчала тільки сполуки, які утворюються і знаходяться у рослинних і
тваринних організмах, тобто сполуки, з яких складаються організми. Саме
тому такі речовини називаються органічними.
Як вказував І. Я. Горбачевський, у організмі також є і неорганічні
речовини, але їх кількість незначна (детальна інформація про макро- і
мікроелементи в живих організмах подана у книзі «Лікарська хімія», як
описано вище). Автор провів детальне вивчення літературних джерел щодо
дослідження органічних речовин і з’ясував, що перші спроби поділу речовин
на органічні і неорганічні були зроблені ще в другій половині XVII ст. Проте
через важкість отримання органічних сполук синтетичним шляхом їм
приписували особливу природу, тоді як мінеральні (неорганічні речовини)
легко отримували штучно.
У другій половині ХІХ століття органічна хімія супроводжувалася
бурхливим розвитком. Було синтезовано багато органічних сполук, які не
утворюються в живих організмах. Основною характеристикою органічних
речовин була і є наявність у їхньому складі Карбону. Молекули природніх
сполук містять також у своєму складі ще Гідроген, Оксиген і Нітроген, які
переважно утворюють хімічні зв’язки безпосередньо з Карбоном. Як вказував
І. Я. Горбачевський, якісний склад природніх речовин часто супроводжується
наявністю Фосфору або Сульфуру, зрідка трапляються і галогени (галогени –
елементи головної підгрупи VII групи Періодичної системи Д. І. Мендєлєєва:
Фтор, Хлор, Бром, Йод).
У своїй книзі «Органічна хімія» І. Я. Горбачевський висунув гіпотезу,
що оскільки усі органічні сполуки містять у своєму складі Карбон (Вуглець),