Стр. 150 - babichuk-iv-k

Упрощенная HTML-версия

150
публікацій та практичного життя; для наукових праць, на вищих школах та
вищих класах гімназій прийняти міжнародну номенклатуру»» [219, с.15-17].
Після цієї ухвали у І. Я. Горбачевського склалося враження, що
«українська народна номенклатура була і могла бути лише така, що може
вживатися для означення лише небагатьох простіших злук, які є предметом
навчання на нижчих школах і та що до наукового використання придатна
лише українізована міжнародна номенклатура. Він звернув увагу і
стверджував, що обидві ці системи номенклатури мусять бути й тепер уже в
зовсім однаковому стані і наповненні, і що можна їх однаковим успіхом
використовувати у всіх випадках так як у всіх народах вживається міжнародна
номенклатура. У «органічній хімії» обидві системи уніфіковані» [219, с.17].
Взагалі, перша хімічна номенклатура, розроблена на науковій основі,
була прийнята 1787 року комісією за головуванням А. Лавуазьє. Французькою
мовою (хоч і на грецько-латинській основі) пропонувалися назви хімічних
елементів та принципи назвоутворення сполук (в основному органічних) за їх
хімічним складом. Після 1811 року Й. Берцеліус впровадив хімічну символіку,
якою користуються хіміки і у наш час.
На Міжнародному конгресі хіміків (1860 р.) теж розглядалися проблеми
хімічної номенклатури, ініціатором чого був А. Вернер. Ним також було
створено номенклатуру комплексних сполук (1893 р.).
Історія становлення сучасної міжнародної систематичної номенклатури
органічних сполук (на основі теорії А.М. Бутлерова) починається власне з
1892 року, коли в Женеві відбулася міжнародна конференція, де було
прийнято правила Женевської номенклатури. Порядок побудови назв
Женевської номенклатури принципово не змінився до наших часів.
Створена 1911 року «Міжнародна асоціація хімічних товариств»
поставила перед собою завдання – подальше вдосконалення номенклатури. На
думку більшості вчених, не було необхідності в докорінній реформі для
уніфікації назв і нумерації, бо це ускладнило б користування номенклатурою