Упрощенная HTML-версия
35
П. Д. Пшеничний цікавився їхньою долею, переписувався з ними і по
можливості старався всіляко допомогти.
Також, варто зазначити імена талановитих наступників вченого, які
залишили спогади про свого викладача, серед них: к.с-г.н., доц. А. Л. Бабак,
д.с.-г.н., проф. М. М. Карпусь, д.с.-г.н., проф. В. Ф. Каравашенко, д.с.-г.н.,
проф. Д. Т. Вінничук, к.с.-г.н., подружжя Д. І. Шевченко та М. І. Шевченко,
д.с.-г.н., доц. В. К. Іванов, к.с-г.н., ст.наук.спів. А. В. Жадан, к.с.-г.н., доц.
О. Я. Попов, д.с.-г.н., проф. Л. С. Дяченко, к.с.-г.н., доц. А. М. Апухтін, д.с.-г.н.,
проф.,
член-кореспондент
УААН
В. М. Кандиба
[61, С. 146-188],
Д. І. Шульженко [102] та ін. Кожен з вищеперерахованих науковців
висловлював подяку П. Д. Пшеничному за наукове керівництво, наданні знань,
вмінню працювати та підтримку в перших кроках у науковій роботі.
1.3 Методологічні засади
Дисертаційне дослідження є історико-науковим доробком у галузі історії
науки і техніки, тобто частиною спеціальної історичної дисципліни –
біографістики, яка вивчає людину в розрізі історії [157, С. 27], а точніше
відтворює на основі широкої джерельної бази життєдіяльність конкретної
персоналії. У даному випадку розглядається життєдіяльність академіка
П. Д. Пшеничного в контексті суспільного зрізу визначеного історичного
періоду. Отже
Методологія
(грец. method шлях + logos слово, вчення) – це
система принципів та способів, правил та нормативів пізнання, тобто наука про
способи пізнання [123, с. 6]. В основу методології дисертаційної роботи
покладено оперування основними поняттями, категоріями з метою групування
та систематизації різноманітного матеріалу, що ґрунтується на наукових
принципах, підходах і методах щодо вивчення історичних фактів, процесів
[259, c. 216].