Упрощенная HTML-версия
96
зокрема, залежать від способу розмноження. Термін «онтогенез» вперше був
вжитий у книзі «Загальна морфологія організмів» (1866) («Generelle
Morphologie der Organismen») [1] німецького природодослідника та філософа
Ернста Геккеля.
Основу індивідуального розвитку складає послідовна реалізація спадкової
інформації на всіх стадіях існування організму (від зиготи до смерті) за певних
умов зовнішнього середовища. Головну особливість розвитку становить
зростання складності і різноманітності, або диференціювання. Онтогенез і
історичний розвиток організмів – філогенез – нерозривні і взаємно обумовлені
сторони єдиного процесу розвитку живої природи.
Онтогенез поділяється на ембріональний та постембріональний періоди.
Ембріональний (зародковий) період – це час, коли новий організм (ембріон)
розвивається всередині материнського організму або всередині яйця, насінини
тощо. Він завершується народженням (вилупленням, проростанням).
Постембріональний (післязародковий) період триває від моменту народження і
триває до моменту набуття організмом здатності до розмноження. Також
онтогенезу властива періодизація: дорепродуктивний (особина не здатна до
розмноження),
репродуктивний
(найбільш
стабільний
стан)
і
післярепродуктивний (пов’язаний зі старінням, припиненням участі в
розмноженні, зниженням витривалості) періоди [176, с. 238, 240].
Історія вивчення онтогенезу тварин починається з робіт древньогрецьких
учених Гіппократа і Арістотеля. Починаючи з кінця XVIII ст. і особливо в XIX і
XX ст. основна увага була направлена на вивчення зародкового періоду
онтогенезу. В створенні науки про зародковий розвиток тварин – ембріологію –
велику роль зіграли дослідження вітчизняних біологів К. Ф. Вольфа,
Х. І. Пандера, ембріологів – К. М. Бера, І. І. Мечникова, А. О. Ковалевського,
П. П. Іванова, О. М. Сєверцова, Д. П. Філатова та ін., німецького біолого
Й. Ф. Меккеля молодшого, німецьких зоологів О. Гертвіга і Р. Гертвіга,
німецького природодослідника Е. Геккеля, англійського зоолога та ембріолога
Ф. М. Бальфура та ін.