Упрощенная HTML-версия
53
Наукові дослідження В.І. Вернадського лягли в основу нових провідних
напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, він також визначив
роль організмів у геохімічних процесах.
У 1939 році В.І. Вернадський став головою комітету, який вивчав
метеорити і космічний пил, очолив Комісію з вивчення ізотопів та
ініціював утворення Комісії з вивчення урану, яка фактично стала
прототипом першого ядерного проекту в СРСР. У липні 1941 р.
Московське відділення Академії наук було евакуювано у Казахстан,
вчений переїхав туди теж, але наприкінці літа 1943 р. повернувся до
Москви. У 1944 р. він видав останню працю «Декілька слів про
ноосферу» [13, с. 16].
Донині напрями наукової роботи вченого продовжують
привертати увагу багатьох провідних світових дослідників. Ім’я вченого
присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям
тощо. На знак поваги до вченого двом мінералам присвоєно ім’я
«вернадит» і «вернадскит». Академія наук СРСР у 1945 р. запровадила
грошову премію та золоту медаль ім. В. І. Вернадського. Починаючи з
1973 р., премію імені В. І. Вернадського запроваджено також у НАН
України. У 1964 р. іменем ученого названо гірський хребет у східній
частині Антарктиди, завдовжки його понад 400 км і заввишки 1600 м. У
1981 р. на бульварі Вернадського у м. Києві (Академмістечко)
споруджено величний пам’ятник В. І. Вернадському.
Становлення
геніального
ученого
світового
рівня
В.І. Вернадського як дослідника відбувалося під впливом членів сім’ї,
викладачів та колег, а в подальшому – й інших представників
академічних установ. Особлива роль у формування наукових інтересів
В.І. Вернадського у галузі ґрунтознавства, та й взагалі всієї
сільськогосподарської дослідної справи, належить його вчителю –
відомому вченому – В.В. Докучаєву. Іншими його вчителями були такі
визнані дослідники, як Д.І. Менделєєв, О.І. Воєнков та ін. Також слід