Упрощенная HTML-версия
187
2) прогресивна – для зони інтенсивного землеробства. У зоні екстенсивного
землеробства основну частину кормів отримували з природних угідь, а в зоні
інтенсивного землеробства, де природних кормових угідь мало або немає зовсім,
– із культурних багаторічних пасовищ.
Залежно від характеру кормовиробництва сформувалися пасовищна,
пасовищно-стійлова, стійлово-пасовищна та стійлова системи утримання овець,
кожна з яких ґрунтується на певному відсотку механізації трудомістких робіт. За
пасовищної системи увесь річний запас кормів вівці отримують на пасовищах. Її
застосовують у зоні теплого клімату, з великою кількістю природних пасовищ. Це
переважно райони каракулівницького, тонкорунного та м’ясо-сального
вівчарства. Пасовищно-стійлова система утримання застосовується в районах із
суворими зимами, де існує велика кількість пасовищ. При цій системі більшу
частину річних потреб у кормах вівці отримують на пасовищах. У цій зоні
займаються розведенням, переважно, тонкорунних овець вовно-м’ясного типу. За
стійлово-пасовищної системи більшу частину всієї річної потреби у кормах вівці
задовольняють у стійлах. Застосовується у районах з невеликою кількістю
природних пасовищ, які розташовані на не зручних для обробітку землях або де
створюються культурні пасовища. При такій системі розвивається тонкорунне та
напівтонкорунне м’ясо-вовнове і кросбредне вівчарство
с. 45–47].
За стійлової системи всю річну потребу в кормах вівці задовольняють в
умовах стійлового утримання. Ця найбільш інтенсивна та трудомістка система
утримання овець застосовується у районах, де відсутні пасовища. За цієї системи
найбільш ефективним є розведення багатоплідних і м’ясних овець. Пасовищну та
пасовищно-стійлову системи утримання овець застосовують в зоні екстенсивного,
а стійлово-пасовищну й стійлову в зоні інтенсивного землеробства.
У розроблення технологій і систем утримання овець значний внесок
зробили
О. Д. Горлова,
О. П. Дерев’янко,
М. Ф. Іванов,
В. В. Кулик,
Д. К. Міхновський, І. А. Помітун, В. М. Туринський та ін. Так, визначальна роль
утримання овець доведена працями М. Ф. Іванова, який досконало вивчив
особливості каракульських овець на півдні УРСР, порівняв ефективність їх