Упрощенная HTML-версия
129
У 1953-1957 рр. Кримським філіалом Академії наук СРСР на підставі
фондових матеріалів складено ґрунтові карти Криму (В.П. Гусєв,
В.Г. Колісніченко, М.Ф. Севастьянов).
Ґрунтознавці
взяли
найактивнішу
участь
в
проектуванні
меліоративних робіт, а також в розробці заходів боротьби із засоленням
ґрунтів при зрошуванні. Великі роботи були проведені з корінної меліорації
солонців, широко поширених серед чорноземів і каштанових ґрунтів, із
застосуванням ефективних заходів. На основі вивчення Лабораторією
ґрунтознавства АН УРСР шляхів окультурювання ґрунтів солонцюватих
комплексів ґрунтів Середнього Придніпров’я (1949 р.) провели дослідження
ґрунтів двох наддніпрянських районів Полтавської області (Кременчуцького
і Оболонського), а також Старосалтівського і Лозівського районів
Харківської області.
Постанова ЦК КПРС та РМ СРСР 1954 р. щодо освоєння величезних
масивів цілинних земель в східних районах СРСР мобілізувала сили
ґрунтознавців, які включилися в роботи з виділення земель, придатних до
оранки.
Крім того, вивчалися ґрунти території УРСР у зв’язку з питаннями,
що ставило сільське господарство республіки, насамперед тваринництво,
яке в деяких округах Закарпаття потерпало від ендемічних хвороб. Так, у
1948 р. Лабораторія ґрунтознавства АН УРСР провела попередні ґрунтові
дослідження Закарпатської області в зв’язку з вивченням етіології гематурії
великої рогатої худоби. Уже попередні дані цієї роботи дозволили
встановити відмінність у хімічному складі ґрунту районів, уражених цією
ендемічною хворобою і накреслити шляхи боротьби з нею. Ненасиченість
ґрунтів кальцієм, низьке pH і високий вміст рухомого алюмінію і свинцю
вказували на вапнування ґрунтів як на першочерговий захід для поліпшення
справи.