Упрощенная HTML-версия
85
осіменіння кобил, вплив раціону жеребців на склад сім’я. Вперше довів, що його
сироватку можна замінювати штучним середовищем, розробив рецептуру для
його розбавлення. Запропонував систему обліку ефективності штучного
осіменіння, принципи організації цього методу на виробництві, винайшов
інструменти для отримання сім’я і штучного осіменіння тварин.
Продемонстрував, що ця технологія дає змогу одному жеребцю-пліднику
запліднювати до 500 кобил (натомість 20–30 при природному осіменінні)
.
Варто відмітити, що на той час уже було штучно осіменено 7 тис кобил.
Свої роботи, головним чином, зі штучного осіменіння коней учений проводив на
Дібрівському кінному заводі Полтавської області, а практичне застосування його
методу здійснювалося в державних заводських стайнях, що були на українських
землях
.
Спочатку штучне осіменіння було поширене лише в конярстві, його
застосовували на кінних заводах і державних стайнях, оскільки не вистачало
племінних плідників для спаровування, крім того цей метод не був до кінця
опрацьований. Першою в УСРР розпочала штучне осіменіння Полтавська
заводська стайня. Перші пункти штучного осіменіння були організовані при
товариствах, які державні стайні забезпечували жеребцями-плідниками
.
Практичне застосування штучного осіменіння в конярстві розпочалось з
1909 р., але в обмежених розмірах. Ветеринарні лікарі Л. Фіш і А. Белінський
вперше організували в 1909 р. у Херсонському повіті Херсонської губернії два
земських пункти, на яких осіменили 209, а в 1912 р. – 1260 кобил. У ці роки
штучно осіменяти коней також розпочали у Полтавській, Катеринославській і
Таврійській губерніях
.
У 1912–1913 роках під керівництвом І. І. Іванова на дослідній станції в
Асканії-Нова було осіменено 118 курей. У 1910–1917 роках ветеринарні лікарі
К. Михайлов і С. Лисогорський на основі штучного осіменіння схрещували овець
з козами, коней із зеброю, зубра з бізоном, бізона з ВРХ, вивчали плодючість
одержаного приплоду
.