Упрощенная HTML-версия
15
сільськогосподарської науки та освіти; 2) історію науки та дослідної справи у
галузі землеробства; 3) еволюцію окремих наукових напрямів, теорій і
концепцій науки про чергування культур; 4) внесок у розвиток теорії,
методології та практики застосування сівозмін вищих навчальних закладів і
науково-дослідних установ, наукових та громадських організацій,
неформальних творчих об’єднань; 5) еволюцію наукових основ сівозмін у
контексті діяльності відомих вчених.
Перш ніж перейти до аналізу історіографії проблеми дослідження,
потрібно уточнити зміст вживаних автором термінів «вітчизняні вчені» та
«українські вчені». Оскільки Україна свого часу входила до складу
Російської імперії та СРСР, вчених, які здійснювали свою наукову діяльність
у цей період, віднесено до вітчизняних, тоді як тих, що працювали за часів її
незалежності – до українських.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. історіографія представлена
дослідженнями щодо наукових основ сівозмін залежно від певних систем
землеробства й господарства як одних з найважливіших окремих складових
аграрної науки. Підготовлено низку узагальнюючих праць з еволюції
сівозмін у Російській імперії від найдавніших часів до ХІХ ст., в яких відомі
вчені розкрили загальні закономірності та тенденції становлення,
охарактеризували розвиток наукових основ сівозмін у системах землеробства
та господарства.
Серед
них
почесне
місце
належить
першому
доктору
сільськогосподарських наук Російської імперії О. В. Совєтову, який у широко
відомих працях «О разведении кормовых трав на полях» (1859) [510], «О
земледелии в древней России» (1866) [511], «О системах земледелия» (1867)
[512], на основі аналізу багатовікової історії землеробства відобразив шляхи
еволюції наукових основ сівозмін у напрямі їх інтенсивності. Вчений був
першим російським агрономом, який підійшов до їх дослідження із
суспільно-історичної точки зору, вважаючи, що тільки всебічний і