Упрощенная HTML-версия
31
Усі зібрання студентів в університеті дозволялися лише в присутності
ректора та одного з деканів, а за настроями студентів та викладачів завжди
був суворий нагляд. За результатами такого нагляду 23 січня 1905 р. був
надісланий лист від ректора Імператорського Новоросійського університету
О. М. Деревицького
попечителю
Одеського
учбового
округу
Х.П. Сольському, де вказувалося, що в життя університету певні особи
намагаються увести політику і прагнуть зробити заклад співучасником
політичних подій [61, арк. 3-5]. Політичні угруповання проникають у
студентське середовище, поширюючи заклики до політичної боротьби.
Ситуація була досить складна, навіть на певний час були призупинені
заняття.
Для найшвидшого відновлення занять ректор призначив засідання Ради
університету на 24 січня 1905 р., але його вирішили провести раніше, щоб
запобігти загальним студентським зборам, призначеним на 24 січня 1905 р.
Дієвим засобом, що допомагав упоратися зі страйком студентів, на думку
ректора, була тільки система жорстоких покарань [61, арк. 1-2]. Навіть за
присутність на недозволених зборах (випадкову чи невипадкову) карали
виключенням із університету (лист № 71 від 21 лютого 1905 р. [61, арк. 3-5]).
Такі заходи вважалися найбільш ефективними для запобігання студентських
страйків. Напередодні страйку були проведені арешти та обшуки студентів
[58, с. 108].
Ставлення викладачів до студентської активності було різним. З одного
боку, вони створили академічний союз, який протестував проти втягнення
університету у політичну боротьбу та закликав займатися суто наукою. З
іншого боку, частина викладачів підтримувала участь студентів у
політичному житті. На професорів, що дотримувалися консервативних
поглядів, сипалися образи, погрози та спроби вигнати їх за рішенням
студентів-бунтівників. Професори у відповідь покликалися на декларацію
правого академізму та висловлювали протест як, наприклад, в опублікованій
17 лютого 1905 р. у газеті «Новое время» «Телеграмі 24 одеських