Дослідження зміни соціальних статусів та визначення їхніх функцій здійснюється за допомогою створеної структури циклу поховальних обрядів, який включає пролог, підготовку до поховання, похорон удома, поховання на кладовищі та поминальний обід. Згідно з теорією переходу учасники обрядів змінюють власні соціальні статуси в результаті ритуальних дій. У процесі студіювання дослідник припускає, що така зміна статусів могла б відбуватися в кожному з п’яти обрядів поховального циклу. При більш детальному розгляді встановлено, що переходи відбуваються в кульмінаційних епізодах обрядів.

Однак визначення моментів, які є значними та істотними для подальших дій, у порівнянні з іншими, примушують погодитися з тим, що переходів нараховується лише три й відбуваються вони в пролозі, де помираючий отримує статус мерця; в похованні на кладовищі – мрець стає похованим; під час поминального обіду, коли похований здобуває статус покійного. Кульмінаційними епізодами цих обрядів є відхід душі в пролозі, «запечатування» священиком могили під час поховання на кладовищі та пригощання старців на подвір’ї небіжчика.

При цьому профанними статусами є початковий статус мерця та кінцевий – покійного. Статус помираючого для обрядової дії є важливим лише в тому випадку, коли людина дійсно помре; якщо цього не станеться, всі подальші обрядові дії втрачають будь- який сенс. Завдання поховального циклу полягає в тому, щоб мерця перетворити на покійного. Але єдиним шляхом для його виконання можуть бути лише обрядові дії та перехід від початкового до кінцевого профанного статусу через сакральний статус похованого, який може існувати лише в межах обряду завдяки потойбіччю, що втручається в реальність під час виконання ритуальних дій поховального циклу обрядів.

Окрім головного об’єкту поховальних церемоній, свої статуси змінюють інші учасники: в результаті смерті одного з членів родини дружина стає вдовою, чоловік – удівцем, а діти – сиротами. Трансформація відбувається також з предметами, що задіяні в обрядах: труна з покладеним до неї тілом перетворюється на домовину, а яма на кладовищі стає могилою, коли в неї опускають домовину й засипають землею.

1. Байбурин А. К. Ритуал в традиционной культуре: структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. СПб : Наука, 1993. 238 c.
2. Велецкая Н. Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М. : Наука, 1978. 240 с.
3. Геннеп А. ван. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов. М. : Восточ. лит-ра, 1999. 198 с.
4. Кухаренко О. О. Антиномність об’єктів, символів і персонажів українського традиційного весільного обряду. Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку : наук. зб. Рівне : РДГУ, 2018. Вип. 29. С. 27–32.
5. Кухаренко О. О. Поховальні й родильні обряди: структурно-функціональний аналіз. Народознавчі зошити. 2021. № 2 (158). С. 367–373.
6. Кухаренко О. О., Кухаренко А. В. Створення структури циклу українських традиційних поховальних обрядів. Культура України : зб. наук. пр. Харків : ХДАК, 2019. Вип. 64. С. 185–194.
7. Леви-Строс К. Структурная антропология. М. : Глав. ред. восточной литературы, 1985. 536 с.
8. Пропп В. Я. Морфология волшебной сказки. М. : Лабиринт, 2001. 192 с.
9. Седакова О. А. Поэтика обряда. Погребальная обрядность восточных и южных славян. М. : Индрик, 2004. 320 с.
10. Тэрнер В. Символ и ритуал. М. : Наука, 1983. 277 с.
11. Фрейденберг О. М. Миф и литература древности. М. : Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 1998. 800 с.
12. Kukharenko O. Funeral Ceremony in the System of Structural-Functional Studies of Family Objectives. Paradigm of Knowledge. Multidisciplinary Scientific Journal. Muscat, 2018. № 2 (28). P. 132–144.

1. Baiburin, A. K. (1993). Ritual v tradicionnoj kul'ture: strukturno-semanticheskij analiz vostochnoslavyanskih obryadov [Ritual in Traditional Culture: Structural and Semantic Analysis of East Slavic Rites]. St. Petersburg: Science, 238 [in Russian].
2. Veleckaya, N. N. (1978). YAzycheskaya simvolika slavyanskih arhaicheskih ritualov [Pagan symbolism of Slavic archaic rituals]. Moskva: Nauka, 240 [in Russian].
3. Gennep, A. van. (1999). Obryady perekhoda. Sistematicheskoe izuchenie obryadov [Rites of passage. Systematic study of rituals]. Moskva: Vostoch. lit-ra, 198 [in Russian].
4. Kukharenko, O. O. (2018). Antynomnist obiektiv, symvoliv i personazhiv ukrainskoho tradytsiinoho vesilnoho obriadu [Antinomy of objects, symbols and characters of the Ukrainian traditional wedding ceremony]. Ukrainska kultura: mynule, suchasne, shliakhy rozvytku [Ukrainian culture: past, present, ways of development: scientific collection], 29, 27–32 [in Ukrainian].
5. Kukharenko, O. O. (2021). Pokhovalni y rodylni obriady: strukturno-funktsionalnyi analiz [Funeral and maternity rites: structural and functional analysis]. Narodoznavchi zoshyty [Ethnographic notebooks], 2, 367–373 [in Ukrainian].
6. Kukharenko O. O., Kukharenko A. V. (2019). Stvorennia struktury tsyklu ukrainskykh tradytsiinykh pokhovalnykh obriadiv [Creating the Structure of the Cycle of Ukrainian Traditional Funeral Rites]. Kultura Ukrainy [Culture of Ukraine], 64, 185–194 [in Ukrainian].
7. Levi-Stros, K. (1985). Strukturnaya antropologiya [Structural anthropology]. Moskva: Glav. red. vostochnoj literatury, 536 [in Russian].
8. Propp, V. YA. (2001). Morfologiya volshebnoy skazki [The morphology of a fairy tale]. Moskva: Labirint, 192 [in Russian].
9. Sedakova O. A. (2004). Poetika obryada. Pogrebal'naya obryadnost' vostochnyh i yuzhnyh slavyan [Poetics of the rite. Funeral rites of Eastern and Southern Slavs]. Moskva: Indrik, 320 [in Russian].
10. Terner, V. (1983). Simvol i ritual [Symbol and ritual]. Moskva: Nauka, 277 [in Russian].
11. Frejdenberg O. M. (1998). Mif i literatura drevnosti [Myth and literature of antiquity]. Moskva: Izd. firma «Vostochnaya literatura» RAN, 800 [in Russian].
12. Kukharenko, O. (2018). Funeral Ceremony in the System of Structural-Functional Studies of Family Objectives. Paradigm of Knowledge. Multidisciplinary Scientific Journal. Muscat, 2, 132–144 [in English].